ІНСТИТУТ ТРЕТІХ ОСІБ

20.08.2007

<>Геннадій ПАМПУХА,

<>Голова Постійно діючого

<>третейського суду при юридичній корпорації «Принцип»,
заступник Голови Третейської палати України

<>

<>З моменту прийняття Закону України «Про третейські суди» фізичні та юридичні особи все частіше звертаються для вирішення спорів до третейських судів. Це пояснюється тим, що третейський розгляд має низку переваг порівняно з розглядом спорів у державних судах, зокрема це можливість швидкого вирішення спору через спрощену процедуру (суд виносить рішення не більше як за два місяці), можливість припинення третейського розгляду мировою угодою сторін, обов'язковість прийнятого третейським судом рішення для сторін (рішення третейського суду, прийняте відповідно до його компетенції в цивільних чи господарських справах, підлягає обов'язковому добровільному виконанню стороною, а у випадках відмови від добровільного виконання примусове виконання забезпечується уповноваженими державними органами), негайне виконання рішення третейського суду тощо. Отже, третейський розгляд є ефективним механізмом вирішення конфліктів у цивільних та господарських справах.

<>З огляду на аналіз судової практики більш як тридцяти третейських судів України можна зробити висновок, що існують певні проблеми в регламентації третейського судочинства. Однією з них є інститут третіх осіб у третейському процесі. Якщо ЦПК та ГПК визначають поняття третіх осіб та регламентують порядок їх вступу до процесу, то під час третейського розгляду справи такого однозначного підходу до цього питання немає.

<>У цивільному та господарському процесах треті особи є суб'єктами процесуальних правовідносин, які вступають у справу в суді на стороні позивача або відповідача для захисту особистих суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами.

<>Залежно від способу вступу в процес у справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК; ст. 26 ГПК); треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК; ст. 27 ГПК).

<>Третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, називаються суб'єкти цивільних чи господарських процесуальних правовідносин, що вступають у справу в суді, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи двох сторін, з метою захистити особисті суб'єктивні матеріальні права чи охоронювані законом інтереси.

<>Суттєвою ознакою третіх осіб із самостійними вимогами є не наявність самостійних прав на предмет спору, що можуть бути визначені лише судовим рішенням щодо розгляду справи по суті, а пред'явлення самостійної вимоги на предмет спору між сторонами, що пред'являється у їх справі.

<>Треті особи із самостійними вимогами можуть і не вступати в процес у справі між сторонами, а порушити самостійну справу — пред'явити позов до тієї зі сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їхні права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Проте розгляд справи за їхньою участю дає змогу зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти ухваленню судом необґрунтованих рішень.

<>За своїм процесуальним становищем треті особи із самостійними вимогами користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

<>Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, називаються суб'єкти цивільних чи господарських процесуальних відносин, які беруть участь у процесі в справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів.

<>Юридична заінтересованість третіх осіб без самостійних вимог у результатах розгляду судом справи між сторонами визначається тим, що постановлене судом у такій справі рішення може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами — вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін.

<>Треті особи без самостійних вимог можуть за власною ініціативою вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (статті 35, 36 ЦПК, ст. 27 ГПК). Саме за цим критерієм треті особи без самостійних вимог поділяються на дві групи: які вступають у справу та які залучаються до участі у справі.

<>Треті особи без самостійних вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін. Оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то вони не мають права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової угоди (статті 27, 35 ЦПК, ст. 27 ГПК).

<>Відповідно до вимог чинного законодавства України суди повинні здійснювати своєчасний, справедливий, неупереджений розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Саме участь третіх осіб у процесі сприяє всебічному, повному та об'єктивному встановленню судом дійсних обставин справи, прав і обов'язків, а отже, і постановленню обґрунтованого, справедливого і законного рішення, а також є однією з додаткових гарантій права на судовий захист.

<>Згідно зі ст. 34 Закону України «Про третейські суди» питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору. Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно. Таким чином, законодавець закріпив за третейськими судами право самостійно вирішувати питання участі третіх осіб у третейському судочинстві. Слід зазначити, що норма відсилає до регламентів третейських судів чи угоди сторін, які мають встановлювати підстави та права третіх осіб у третейському судочинстві.

<>У багатьох регламентах третейських судів зазначається, що питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються складом третейського суду. До третейського розгляду за мотивованим клопотанням сторін можуть бути залучені треті особи. Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно, або є інший варіант — якщо у третейського суду виникає необхідність залучення третіх осіб як співвідповідача(ів), то склад третейського суду залучає таку особу лише за умови її письмової згоди. Інакше третейський розгляд здійснюється третейським судом за наявними доказами (документами).

<>Український вчений-правник Ю. Притика у своїй роботі «Проблеми захисту цивільних прав та інтересів у третейському суді» обґрунтовує недоцільність залучення до третейського судочинства третіх осіб через обмеження їх правового статусу. Але незалучення третіх осіб до процесу є позбавленням права особи на судовий захист, тому не можна погодитися із зазначеною позицією. Крім того, залучена до процесу третя особа може в процесі розгляду справи підписати третейську угоду зі сторонами та стати співвідповідачем чи співпозивачем у справі.

<>Кандидат юридичних наук Т. Сліпачук у своїй статті «Треті особи як учасники третейського розгляду: міркування на тему» зазначає: «На підставі аналізу положень регламентів, норм законодавства, законодавчої та правозастосовчої практики іноземних країн щодо третейського розгляду спорів більш ґрунтовною є позиція відмови від встановлення законодавчого регулювання участі в третейському розгляді третіх осіб. До того ж у такому випадку сторони автоматично не позбавляються права встановити для себе таку можливість з конкретного спору, керуючись, передусім, своєю волею та обставинами справи». З такою позицією не можна погодитися, адже деякі суди у своєму регламенті взагалі не згадують про третіх осіб, використовуючи правило мовчазної згоди, чим не повністю забезпечують реалізацію права на судовий захист, і, наприклад, якщо розглядається справа, пов'язана зі спільною власністю, доцільно залучати за їх наявності як третіх осіб усіх співвласників майна, що перебуває у спільній власності, для забезпечення їм судового захисту, і це сприятиме винесенню судом обґрунтованого та законного рішення.

<>У справах про визнання права власності на нерухоме майно, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна БТІ здійснюють реєстрацію права власності на підставі рішення третейського суду, тому було б доцільно залучити їх як третіх осіб до процесу хоча б для того, щоб сторони не вводили в оману суд, надаючи неправдиві відомості та неналежні докази (технічні паспорти, які не відповідають вимогам чинного законодавства), а також для дачі суду пояснень щодо фактичного місця знаходження нерухомого майна, його складу, підстави реєстрації. Крім того, на практиці виникають ситуації, коли БТІ відмовляються реєструвати право власності на підставі рішень постійно діючих третейських судів. Тому доцільно, щоб такі органи брали участь у процесі, тоді це знищить усі їхні сумніви щодо законності та обґрунтованості рішення третейського суду, а отже, допоможе сторонам швидше вирішити проблему, з якою вони звернулись за судовим захистом. Також варто зазначити, що під час розгляду справ про визнання права власності на самовільно збудоване майно доцільно залучати як третіх осіб не лише БТІ, але й інші компетентні органи для того, щоб вони мали змогу надати свої висновки про відповідність зазначеного об'єкта нерухомості будівельним, технічним та іншим нормам і стандартам.

<>Існує думка, що в багатьох справах потрібно залучати до процесу як третіх осіб органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також у разі потреби та залежно від специфіки справи — банки, страхові компанії. Наприклад, у справах про визнання права власності на об'єкти нерухомості та землю, БТІ та управління земельних ресурсів тощо.

<>Отже, підсумовуючи все викладене, вважаємо за доречне внести зміни до ст. 54 Закону України «Про третейські суди» в частині зазначення поняття третіх осіб з визначенням їх прав та обов'язків, оскільки невизначеність дає змогу тлумачити законодавство у власному регламенті на власний розсуд кожному третейському суду, сторонам і третім особам, що є неприпустимим в умовах формування сучасних демократичних методів захисту прав та інтересів.