Стаття Пампухи Г.Г. для газети "Правовий тиждень", лютий 2008
08.02.2008
Третейські суди розглядаючи справи дотримуються принципів законності, незалежності третейських суддів та підкоренню їх тільки законові, рівності всіх учасників третейського розгляду перед законом і третейським судом, змагальності сторін, свободи у наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, всебічності, повноти та об'єктивності вирішення спорів. Таким чином третейські суди вже сьогодні ефективно здійснюють розгляд цивільних та господарських спорів. Варто наголосити на тому, що у нашій державі є чимало противників існуванню Третейських судів, як таких. З часу свого виникнення у 2004 році, згідно Закону «Про третейські суди», останні вимушені боротися за свій статус та існування, переважно з представниками державних органів та державних судів. Хоча свою точку зору з приводу конституційності функціонування третейських судів КСУ було висловлено, ще в рішенні від 24 лютого 2004 року N3-рп/2004. Однак, й досі підтримки від держави третейські суди не відчувають. Скоріше навпаки, протистояння триває. Недавнє підтвердження цьому – конституційне подання 51 народного депутата України до КСУ щодо відповідності Конституції України низки положень Закону України «Про третейські суди». 14 січня Конституційний Суд України оприлюднив прийняте 10 січня цього року рішення по вищезазначеній справі та вирішив визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення Закону України «Про третейські суди». Аргументи КСУ, які в черговий раз підтвердили правомірність існування третейського судочинства наступні: «третейські суди не здійснюють правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції. Третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин». Згідно ст. 5 закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, або ж третейського застереження викладеного у договорі (договірні правовідносини). Таким чином підписавши третейську угоду, або ж внісши третейське застереження у договір, сторони погодилися виконати рішення третейського суду, винесене по їхній справі, добровільно. Відповідно до ст. 55 Закону Україну «Про третейські суди» - рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню. У випадку, коли зобов'язана сторона добровільно відмовляється виконати рішення третейського суду, сторона на користь якої прийняте рішення звертається до компетентного суду (місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом) із заявою про видачу виконавчого документу, яка підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, яке не виконане добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", адже відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 цього закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду. Доцільно звернути увагу на те, що відповідно до п. 6 ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди не можуть розглядати справи однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. Проте відповідно до ч. 3 ст. 55 вищевказаного закону виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. Якщо зробити системний аналіз цих норм, можна дійти висновку, що справді органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх службові особи не можуть бути стороною у справі третейського розгляду, але якщо виконання рішення третейського суду потребує вчинення цими суб'єктами певних дій (мається на увазі виконання функцій покладених на них державою, наприклад реєстрація прав), то у такому випадку зацікавлені особи отримують виконавчий документ на таке рішення у загальному порядку. Так у випадку визнання за особою права власності на земельну ділянку на підставі рішення третейського суду, і отримання нею виконавчого документу на таке рішення державна реєстрація земельних ділянок (державних актів про право власності на землю) здійснюється відповідними філіями ДП Центр ДЗК України. Досить актуальним на сьогоднішній день є питання про виконання рішень третейських судів, якими визнано право власності на об'єкти нерухомого майна (за винятком земельних ділянок). Відповідно до п. 1 наказу Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» зі змінами затвердженими наказом Міністерством юстиції України від 19.05.2005 р. №49/5 до запровадження єдиної системи державної реєстрації прав власності на нерухоме майно та введення в дію Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень – реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють бюро технічної інвентаризації. На практиці досить часто зустрічається ситуація коли Комунальні підприємства Бюро технічної інвентаризації відмовляють у реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна лише на підставі рішення третейських судів і додатково вимагають подачі виконавчого документу на відповідне рішення. На мій погляд така відмова є незаконною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, адже як вбачається із Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, що затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. за № 7/5 рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна (п. 10 Додатка). Вищезазначене Положення є основним документом, яким керуються у своїй діяльності Комунальні підприємства Бюро технічної інвентаризації, у ньому рішення третейського суду визнається правовстановлюючим документом, і жодної згадки про необхідність отримання ще додатково виконавчого документа, для проведення реєстрації права власності не має. В ст. 55 ЗУ «Про третейські суди» говориться про те, що виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа. Бюро технічної інвентаризації є комунальними підприємствами, відповідно до ст. 78 ГК України – Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Комунальні підприємства БТІ не є органами державної влади. Відповідно до статті 5 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, система місцевого самоврядування включає територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Отже, Комунальні підприємства БТІ не є органом місцевого самоврядування (обласною, районною, міською, селищною чи сільською радою). У випадку державної реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі рішення третейського суду, таке рішення третейського суду не може бути виконано лише сторонами спору, а потребує здійснення певних дій органом державної реєстрації прав. БТІ не є ні органом державної влади ні органом місцевого самоврядування, а є комунальним підприємством з делегованими йому повноваженнями, щодо реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, тому воно повинно здійснювати реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна лише на підставі рішення третейського суду не вимагаючи при цьому жодних додаткових документів. Слід також наголосити, що посилання КП БТІ на положення листа Міністерства Юстиції України № 19-32 від 09.01.2007р., та на п. 8 Роз'яснення міністерства Юстиції України від 22.06.2007р., де згадується, що при реєстрації прав власності на нерухоме майно, на підставі рішення третейського суду має надаватися виконавчий документ, виданий компетентним судом не можна брати до уваги, так як вищевказані документи, не зареєстровані у встановленому порядку (Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів державної влади» від 10.03.1992р. № 493/92) і не мають юридичної сили. Таким чином, процедура виконання рішень третейських судів чітко прописана чинним законодавством України, і при її дотриманні немає жодних підстав в органів державної влади, органів місцевого самоврядування, КП БТІ відмовляти у вчиненні дій, які необхідні для повного виконання рішень третейських судів, а сам інститут третейського судочинства – є визнаним в усьому цивілізованому світі альтернативним методом вирішення спорів. Окрім того, саме в ракурсі найактуальнішого питання українського сьогодення – судової реформи – інститут третейського судочинства є одним з тих інструментів, який зможе допомогти реформувати державну судову систему, розвантажити державні суди, запобігти розгулу суддівської бюрократії, корупції та забезпечити більш високий рівень захисту законних прав осіб. Наразі нормальне функціонування третейських суддів обумовлено не лише необхідністю максимального наближення України до правової держави, але й вимогам ЄС про наявність у державі альтернативних способів вирішення спорів.
